Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2016 року Справа № 909/529/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б. - головуючого, Алєєвої І.В., Рогач Л.І., (доповідача)

розглянувши матеріали касаційної скарги Болехівської міської ради Івано-Франківської областіна постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 04.06.2015у справі№ 909/529/14 Господарського суду Івано-Франківської областіза позовомБолехівської міської ради Івано-Франківської області до Колективного підприємства "Болехівський ринок" провизнання недійсним та скасування державного акта на право постійного користування землею,

за участю представників: позивачаГринь В.М. - представ. дов. від 15.02.2016відповідача Лаврик В.В.- представ. дов. від 05.02.2016 Гошовський М.Ф.- директор підприємства

ВСТАНОВИВ:

20.05.2014 Болехівська міська рада звернулась до господарського суду з позовом про визнання недійсним та скасування Державного акта на право постійного користування землею серії І-ІФ від 03.10.2000 № 000812, реєстраційний номер в книзі записів державних актів на право постійного користування землею № 45, виданого на ім'я Колективного підприємства "Болехівський ринок", вказавши, що відсутнє відповідне рішення позивача про надання земельної ділянки, як підстава для видачі спірного акта, який посвідчує право на користування земельною ділянкою, чим порушено приписи статті 17 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час видання спірного акта), а відповідач незаконно користується зазначеною в акті земельною ділянкою.

Відповідач заперечив проти позову, вказавши, що статтями 25 та 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" не передбачено права органу місцевого самоврядування визнавати недійсними видані ним акти та забороняється втручання органів місцевого самоврядування в господарську діяльність корпоративних організацій; відповідач отримав у користування земельну ділянку на законних підставах, а наведеної позивачем підстави для припинення користування земельною ділянкою приписами статей 141 та 143 Земельного кодексу України не передбачено. Також 08.07.2014 відповідач подав заяву про застосування позовної давності у спірних правовідносинах (т.1, а.с.138).

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 08.07.2014 (суддя Калашник В.О.) у позові відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 07.10.2014 рішення місцевого господарського суду скасовано; прийнято нове рішення про задоволення позовних вимог; постановою Вищого господарського суду України від 24.03.2015 постанову апеляційного господарського суду скасовано, справу направлено на новий розгляд до Львівського апеляційного господарського суду.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.06.2015 (судді: Кравчук Н.М. - головуючий, Гнатюк Г.М., Мирутенко О.Л.) рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 08.07.2014 залишено без змін.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, Болехівська міська рада Івано-Франківської області подала до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.06.2015 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме: не враховано положення статей 10, 17, 19 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року) та статті 123 Земельного кодексу України (в редакції 2002 року), не надано оцінки доводам позивача, щодо безпідставного оформлення Державного акта на право постійного користування землею від 03.10.2000 на ім'я Колективного підприємства "Болехівський ринок" без прийняття відповідного рішення Болехівською міською радою стосовно надання відповідачу земельних ділянок, незаконності користування відповідачем земельними ділянками; суди дійшли помилкового висновку щодо початку перебігу позовної давності та встановлення часу, коли позивачу стало відомо про видачу державного акта, також судом апеляційної інстанції помилково застосовано до правовідносин нову редакцію статті 267 Цивільного кодексу України, яка не підлягала застосуванню.

Відповідач у запереченні на касаційну скаргу та у судовому засіданні відхилив доводи касаційної скарги, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення та постанови судів попередніх інстанцій.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судовому рішенні, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Місцевий господарський суд встановив, що рішенням Болехівської міської ради від 06.08.1997 Болехівському об'єднанню промислових товарів надано в постійне користування земельну ділянку площею 0,18 га під облаштування площі для реалізації ВРХ, свиней, малих телят, поросят по вул. Котляревського (Великий ринок).

Розпорядженням голови Болехівської міської ради № 220-р від 18.06.1997 Болехівське об'єднання промислових підприємств (Болехівське ОПП) перереєстровано у Болехівське виробничо-заготівельне об'єднання (Болехівське ВТЗО); рішенням Болехівської міської ради від 30.12.1997 Болехівському ВТЗО закріплено в постійне користування територію великого ринку площею 1 га 24 сот. та зобов'язано Болехівське ВТЗО виготовити державний акт на право постійного користування земельною ділянкою.

Рішенням виконавчого комітету Болехівської міської ради від 19.05.1998 дано дозвіл ВТЗО влаштувати на належній їм земельній ділянці за рестораном "Карпати" малу ринкову площу і перенести на неї стихійно виниклий ринок; зобов'язано ВТЗО виготовити акт на право постійного користування земельної ділянки; 23.09.1998 Болехівська міська рада прийняла рішення № 72-3/98 "Про підтвердження права користування земельними ділянками ВТЗО та дочірнім підприємством", за змістом якого за ДП ВТЗО "Болехівський ринок" були закріплені в постійне користування земельні ділянки загальною площею 1,45 га, з яких 1,35 га - великий ринок та 0,88 га - малий ринок.

Також суд встановив, що 20.03.2000 директор госпрозрахункового відокремленого підрозділу "Болехівський ринок" - структурного підрозділу ДП ВТЗО "Болехівський ринок" звернувся з листом про реєстрацію на території Болехівської міської ради юридичної особи "Болехівський ринок". Розпорядженням виконавчого комітету Болехівської міськради від 12.04.2000 № 133-р зареєстровано юридичну особу - КП "Болехівський ринок", затверджено та зареєстровано статут юридичної особи; розпорядженням виконавчого комітету Болехівської міськради від 24.05.2000 внесено зміни до пункту 1.2 Статуту, за змістом яких КП "Болехівський ринок" є правонаступником всіх прав і обов'язків ГРВП "Болехівський ринок" Болехівського ВТЗО.

29.04.2014 позивач прийняв рішення № 01-38/14 "Про втрату чинності рішень Болехівської міської ради, яким: визнав такими, що втратили чинність, рішення Болехівської міської ради від 06.08.1997, 30.12.1997, 19.05.1998 щодо надання в користування Болехівському ОПП та Болехівському ВТЗО земельних ділянок по вул. Котляревського (великий ринок) та площі І. Франка (малий ринок).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним та скасування Державного акта на право постійного користування землею серії І-ІФ від 03.10.2000 № 000812, реєстраційний номер в книзі записів державних актів на право постійного користування землею № 45, виданого на ім'я Колективного підприємства "Болехівський ринок", місцевий господарський суд дійшов висновку, що відповідач правомірно використовує земельну ділянку як правонаступник ГРВП "Болехівський ринок" Болехівського ВТЗО, що виключає необхідність прийняття окремого рішення про надання земельної ділянки відповідачу; скасування спірного державного акта є вилученням у відповідача земельної ділянки, необхідної для його діяльності, у спосіб, не передбачений законодавством, та суперечить практиці Європейського суду з прав людини; позивачу було відомо з жовтня 2000 року про фактичне використанні відповідачем земельної ділянки та підстави такого використання, відтак, на день звернення позивача до суду з позовом сплинула позовна давність, встановлена для захисту порушеного права, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Переглядаючи справу в повному обсязі за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції, додатково встановив, що за змістом наказу Болехівського ВТЗО № 163 від 24.12.1998 про створення госпрозрахункового підрозділу "Болехівський ринок" Болехівського ВТЗО та положення про ГРВП "Болехівський ринок" Болехівського ВТЗО, підрозділ не мав статусу юридичної особи, а правом на укладання угод, що стосуються діяльності, наділений виключно за погодженням ВТЗО; також в довідці Івано-Франківського обласного управління статистики № 175 зазначено, що ГРВП "Болехівський ринок" Болехівського ВТЗО був підрозділом Болехівського ВТЗО без права юридичної особи.

ДП Болехівське ВТЗО "Болехівський ринок" створено на підставі постанови правління Долинського райспоживтовариства, наказу Болехівського ВТЗО та зареєстровано розпорядженням Болехівської міської ради від 22.07.1998 як юридична особа, що засвідчується свідоцтво про його державну реєстрацію від 22.07.1998, реєстраційною карткою та його статутом.

Розпорядженням ВК Болехівської міської ради від 07.04.2000 на підставі наказу Болехівського ВТЗО № 147 від 11.12.1998 скасовано державну реєстрацію юридичної особи ДП Болехівського ВТЗО "Болехівський ринок".

Постановою Арбітражного суду Івано-Франківської області від 01.06.2000 у справі № Б-7/570 боржника - Болехівське виробничо торгово-заготівельне об'єднання визнано банкрутом і відкрито ліквідаційну процедуру.

Матеріали справи містять розпорядження ВК Болехівської міської ради № 179-р від 24.05.2000, яким внесені зміни до статуту "Болехівського ринку", за змістом яких Болехівський ринок є правонаступником всіх прав та обов'язків ГРВП "Болехівський ринок", разом з тим в новій редакції статуту даний пункт відсутній.

За змістом Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 22.05.2014 дані про юридичних осіб-правонаступників відсутні (а.с. 126-128 том І).

Дослідивши наведені вище матеріали справи, суд апеляційної інстанції встановив, що ГРВП "Болехівський ринок" Болехівського ВТЗО діяв як підрозділ Болехівського ВТЗО без права юридичної особи одночасно з ДП Болехівський ВТЗО "Болехівський ринок", яке було юридичною особою, а на момент видачі Державного акта на право постійного користування землею серії І-ІФ № 000812 існували юридичні особи як Болехівське ВТЗО, так і КП "Болехівський ринок"; Болехівська міська рада рішення про передачу в постійне користування земельних ділянок, де розміщені великий та малі ринки, КП "Болехівський ринок" не приймала, а рішення Болехівської міської ради від 06.08.1997, 30.12.1997 та 19.05.1998 щодо надання земельних ділянок Болехівському ОПП та Болехівському ВТЗО втратили свою чинність у зв'язку із банкрутством Болехівського ВТЗО.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спірний державний акт на право постійного користування землею видано всупереч вимогам статті 19 Земельного кодексу Української РСР, що є підставою його недійсності.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду, про те, що позивачу на момент видачі та реєстрації спірного державного акта не могло не бути відомо про незаконність землекористування відповідача, з чим пов'язується початок перебігу позовної давності, встановленої для захисту порушеного права, та відмовив у позові з огляду на положення про позовну давність.

Судова колегія зазначає, що позовна давність застосовується судами у випадку доведеності обставин існування права, на захист якого подано позов, та порушення цього права діями відповідача.

За змістом статей 3 4 Земельного кодексу Української РСР (чинного на час видачі спірного державного акта) усі землі, крім переданих до колективної чи приватної власності, належали до земель державної власності, якими розпоряджались відповідні ради народних депутатів у межах своєї компетенції. відповідно до статей 10, 19 цього Кодексу земельні ділянки в межах міста надаються в користування за рішенням міської ради підприємствам, установам, організаціям, громадянам, тобто, особам, які є право-та дієздатними відповідно до глави 2 Цивільного кодексу Української РСР.

Статтею 10 Земельного кодексу передбачалось, що до компетенції сільських, селищних і міських районного підпорядкування Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин належить, зокрема передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу; за статтею 23 Земельного кодексу Української РСР (чинного на час видачі спірного державного акта) державний акт на право постійного користування є документом, який посвідчує відповідне право користування земельною ділянкою.

Права землекористувачів, визначені статтею 39 Кодексу, не передбачали правомочностей особи, якій земельну ділянку було надано у постійне користування, самостійно розпоряджатися такою земельною ділянкою шляхом передачі права постійного користування на неї іншій особі.

Зі змісту статті 37 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) вбачається, що юридична особа припиняється шляхом ліквідації або реорганізації (злиття, поділу або приєднання). При злитті і поділі юридичних осіб майно (права і обов'язки) переходить до нововиниклих юридичних осіб. При приєднанні юридичної особи до іншої юридичної особи її майно (права і обов'язки) переходить до останньої. Майно переходить в день підписання передаточного балансу, якщо інше не передбачене законом або постановою про реорганізацію.

Статтею 27 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється у разі припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства.

Відтак, судова колегія погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що наявні матеріали справи не містять доказів, з яких вбачалось би набуття відповідачем права на земельну ділянку, посвідченого спірним Державним актом, у встановленому законодавством порядку.

Разом з тим, судова колегія зазначає, що 01.01.2004 набрав чинності Цивільний кодекс України відповідно до пункту 4 Прикінцевих положень якого Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Відповідно до статті 71 Цивільного кодексу Української РСР (редакції 1963 року) встановлювався трирічний загальний строк позовної давності на захист права особи, яке порушено; стаття 76 Цивільного кодексу Української РСР пов'язувала виникнення права на позов з днем, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Позовна давність за приписами Цивільного кодексу Української РСР (редакції 1963 року) підлягала застосуванню незалежно від заяви про це сторони.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні позову з підстав пропуску встановленого строку звернення з позовом та недоведеності обставин, що унеможливлювали своєчасне подання позову.

Доводи касаційної скарги щодо неврахування апеляційним судом приписів статей 10, 17, 19 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року) та статті 123 Земельного кодексу України (в редакції 2002 року), ненадання оцінки доводам позивача щодо безпідставності оформлення спірного державного акта на право постійного користування землею суперечать змісту постанови суду апеляційної інстанції, де відповідні норми було застосовано, та вказано про невідповідність виданого акта вимогам чинного законодавства.

Разом з тим, судова колегія вважає помилковими доводи касаційної скарги щодо початку перебігу позовної давності у цьому спорі з квітня 2014 року, коли позивачу, як він зазначає, стало відомо про внесення до спірного акта неправдивих даних територіальними органами земельних ресурсів, адже позивач звернувся до суду за захистом свого права на земельну ділянку, з огляду на порушення такого права незаконним землекористуванням відповідача; належно здійснюючи покладені на нього функції, орган місцевого самоврядування не міг бути протягом 14 років поспіль необізнаним з незаконністю використання земель територіальної громади площею 1,45 га; з огляду на те, що суди вірно встановили початок перебігу позовної давності, суд касаційної інстанції вправі самостійно застосувати до спірних правовідносин статтю 71 Цивільного кодексу Української РСР.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків, що господарський суд в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України розглянув всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази, вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини.

Доводи касаційної скарги не спростовують законних та обґрунтованих висновків суду апеляційної інстанції; підстав для скасування постанови з підстав, наведених у касаційній скарзі, не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 43, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Болехівської міської ради Івано-Франківської області залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.06.2015 у справі № 909/529/14 Господарського суду Івано - Франківської області залишити без змін.

Головуючий Т. Дроботова

Судді І. Алєєва

Л. Рогач